Сценарій літературного – музичного свята,
присвяченого 200 річниці з
дня народження Т.Г.Шевченка
Зал святково прибраний. В центрі на журнальному
столику стоїть “Кобзар” на вишитому рушнику. Проектується памятник Тарасу
Шевченко, звучить музика, на фоні музики слова
Мелодія
«Чорна рада»
Голос читця.
З високих круч
Де синь небес прозорий
Вливається в Дніпровскі
водограї,-
На бурю схожий
Гнівний і суворий
Стоїть Тарас і дивиться на
нас.
За землю й волю
В ратному двобої
Ти з нами йшов кайдани рвать
з людей,
Благословляв, Кобзарю нашу
зброю –
Єси безсмертний, гордий
Прометей!
Звучить пісня «Реве та
стогне Дніпр широкий…» на фоні пісні проектуються слайди про Т.Шевченка
Ведуча. Є
дні, що минають непомітно і зникають без
сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що
ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання
душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний
вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.
З минулого віку і до наших часу, і далі - в
майбутнє, у нові віки. День, який явив світові Шевченка – великого сина
великого народу.
Читець
Коли міняли честь неначе крам,
А правду – совість кидали за грати, -
В серцях людей Ви спорудили храм,
Якому там повік-віків стояти.
Коли брехня сідала на престол,
Мовчало все від заходу до сходу, -
Ви осінили праведним хрестом
Безсмертне слово рідного народу.
Вогонь запалений Тарасом,
У нашім серці не погас –
Він став над простором і часом
Він будить нас, він кличе нас!
Ведучий. Уже
для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так
багато, що ми думаємо ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і
він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія.
Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний
і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям
рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід
народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі.
Ведуча. І знову, як щорічно, у цю весняну пору
починає Україна день новий із Шевченковим іменем.
І наша літературно – музична композиція
приурочена світлій памяті Тараса Шевченка і проходить в рамках підготовки
святкування 200 річчя з дня народження геніального поета.
Тому потрібно пам'ятати, що наше минуле ,
теперішнє і майбутнє – це Доля, Муза і Слава.
Річниці
від дня народження Великого Кобзаря України присвячується!
Мелодія Кубанського хору « Вітер
буйний» 1 куп.
Монтаж
1-ий учень У
старій хатині
Кріпака колись,
В тихий день весінній
Хлопчик народивсь.
2-ий учень У
тяжкій неволі
Ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі,
Він ягнята пас.
3-ій учень
Вмерли мама й тато ...
Сирота – в дяка.
Тут була в хлоп’яти
Грамота гірка.
4-ий учень В
пана – бусурмана
В Петербурзі – дім.
Кріпаком у пана
Був Тарас у нім.
5-ий учень
Хоче малювати
Прагне він до знань -
Та за це багато
Зазнає знущань.
6-ий учень
За ясну свободу й
Світло майбуття –
Він віддав народу,
Все своє життя!
На сцену виходять три дівчини – Доля, Муза, Слава.
Під
музику « Олеся»
у залі інсцинізується триптих «Доля. Муза. Слава»
Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люде”, – ти
сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
Муза
А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… І я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала.
В степу, безлюдному степу,
В далекій неволі,
Ти сіяла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми нечистої
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла
І понадо мною
Полинула, заспівала
Ти, золотокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
З своєю божою красою
Гориш ти, зоренько моя,
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Моя ти мамо! положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.
Слава
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в ката забарилась
З своїми лучами?
У Версалі над злодієм
Набор розпустила?
Чи з ким іншим мизкаєшся
З нудьги та з похмілля.
Горнись лишень ти до мене,
Та витнемо з лиха;
Гарнесенько обіймемось
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досі
За тобою чимчикую:
Ти хоча й пишалась
І з п’яними кесарями
По шинках хилялась,
А надто з тим Миколою
У Севастополі, –
Та мені про те байдуже;
Мені, моя доле,
Дай на себе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом твоїм любенько
В холодку заснути.
Шевченко. У всякого своя доля і свій шлях широкий..
(Сідає за стіл)
Давно те діялось...
(Виходить малий Тарас з мамою)
Малий Тарас
...Ще в школі,
Таки у вчителя –дяка,
Гарненько вкраду п'ятака,
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або три царіє со дари
Та сам собі у буряні,
Щоб не почув хто не побачив,
Виспівую та плачу...
^ Мати. Не
плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.
Малий Тарас.
Мамо, а що то є доля?
Мати. Той
блукає за морями,
Світ перепливає,
Шука долі, не находить —
Немає, немає! —
Мов умерла. Інший рветься
З усієї сили
За долею; от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в третього, як у старця,
Ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля —
Як дитинка; а він її
Лає, проклинає
^ Малий Тарас.
Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так,
синочку, правда.
Малий Тарас. А
чому так багато на небі зірочок?
Мати. Це
коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки
людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
^ Малий Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки
ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо
коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра,
любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло
це далеко видно.
Малий Тарас
. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
^ Мати. Старайся мій хлопчику,(гладить його по голові)
Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди з краю в край.
Панує рабство ненависне.
Доля. Із
сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля. – Божий дар. А
кому більше дається від Бога, з того більше і спитається! Усе своє життя він
кидав виклики долі, які були голосом чоловіка на межі почуттів, коли він один
за всіх!
Шевченко.
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої;
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
^ Доля. Духом і талантами він був обдарований настільки, щоб
протистояти за всіх і за все!
Шевченко.
О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.
Ведуча. Та
все ж не покидала висока доля Тараса за життя. Вже два роки після викупу з
кріпацтва він, проживаючи вільним і забезпеченим художником , стає визнаним
поетом і вже наступних сім років сягає вершин, яких сучасники не могли навіть
цілком збагнути.
Ведучий. Не
покидала його висока Доля і на засланні і після повернення: тримала його на
вершині болю і страждань. Земна Доля не дала Шевченкові й останньої мрії – родинного
тепла і затишку, сімейного щастя і взаємної любові, хоча кохав він і його теж
кохали. та стати на рушник щастя не судилося.
Мелодія Любов Пастушенко 1 куп.
Оксана.
Д а л е к и й д
і в о ч и й г о л о с
Я тебе чекала роки й роки.
Райдугу пускала з рукава.
На твої задумані мороки,
На твої огрозені слова.
Я тебе в Закревській
поманила,
Я душею билась в Рєпніній,
А в засланні крила розкрилила
В Забаржаді, смуглій і
тонкій.
Ні мотиль-актриса Піунова,
Ні Лікери голуба мана
Цвітом не зронилися в грозову
Душу вільну, збурену до дна.
Я б тобі схилилася на груди,
Замість терну розсівала б
мак.
Та мені зв’язали руки люди.
“Хай страждає, — кажуть, —
треба так.
Хай у ньому сльози доспівають
У ненависть, в покару, в
вогні”.
І мене, знеславлену,
пускають,
Щоб ридали вірші по мені.
Я — Оксана, вічна твоя рана,
Журна вишня в золотих роях.
Я твоя надія і омана.
Іскра нероздмухана твоя.
Ведуча.
У його віршах живе навічно рання, майже дитяча
прихильність до дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко, на три роки старшої від
нього.
Приятель Шевченка Гнат Бондаренко розповідав,
що в дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними
орачами йому не дуже подобалося гратися. А от ч сестричками бавитись полюбляв.
Старша сестра Катерина була для нього
Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи
меншенькою сусідкою
Оксанкою. От і грався малин
Тарасик з ними обома.
Сценка
Ведуча А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка
гнала Оксану з двору. Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-мадяра і
повернення до домівки, де вже хазяїнував одружений Микита. Була праця пастухом
біля громадської череди. І були безсмертні вірші.
Мелодія « Олеся»
^ Читці читають поезії
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому.
Веселеє колись село
Чомусь тепер мені, старому,
Здавалось темним і німим,
Таким, як я тепер, старим.
І бачиться, в селі убогім,
Мені так бачиться, нічого
Не виросло і не згнило,
Таке собі, як і було.
І яр, і поле, і тополі,
І над криницею верба.
Нагнулася, як та журба
Далеко в самотній неволі.
Ставок, гребелька, і вітряк
З-за гаю крилами махає.
І дуб зелений, мов козак
Із гаю вийшов та й гуляє
Попід горою. По горі
Садочок темний, а в садочку
Лежать собі у холодочку,
Мов у Раю, мої старі.
Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались...
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає...
Нехай з святими спочивають
Мої старії... — Чи жива
Ота Оксаночка? — питаю
У брата тихо я. — Яка?
— Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
— Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була,
Так так що краля! І невбога,
Та талану Господь не дав... —
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив святого Бога.
Учень : …Не одцурайтесь своєї мови
Ні в тихі дні, ні в дні громові,
Ні в дні підступно мовчазні,
Коли стоїш на крутизні
Один, чолом сягнувши птаха,
Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дих,
Щоб ти скорився і притих.
Не одцурайсь, мій сину,
Мови. У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,
Без нього – просто плоть німа.
Без мови в світі нас – нема!
Учень 7: Схаменіться,…
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Учень 8: Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Учень 9: Обніміте ж, брати
мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Мелодія « Заповіт» Б.Ступка
Ведучий 1:
“Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні
твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?
Учень 11: Залишим у спадок
новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.
Учень 12:
Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.
Звучить пісня Одна калина…………..
Ведучий .
Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного
єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим
живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої
непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
^ Пісня «Любіть Україну»
^
