Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання.
В канон української літератури Леся Українка ввійшла
передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи
умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну
та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов
до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного
слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса
Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них
видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім —
Українець)на вибір її мотивів.
А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує античне
розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями,
автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус
наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці
на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато
інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення
традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що
означає відкриття істини і служіння їй. Зрада на будь-якій площині утотожнюється
з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з
неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична
героїня — лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як «Хотіла
б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами» — це
містичні дифірамби на честь божественної коханки.
Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки,
знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової
культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини у світі зневолених
(«Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й
ін.) й роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).
Драматургія
У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до
драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української
інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала
переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості
Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу
за тілом.
Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи
світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.
Інтер'єр вітальні в
будинку Косачів в селі Колодяжне
Перша з них — «Одержима» (1901). Канва біблійної історії
Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим
втіленням життя, становлять антитезу до постави Міріам. Особливе місце в її
творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії
полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому
роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в
поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти такі
рядки: «Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного
краю на своїй землі?». Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу
неволі як образу душі, раба власних стереотипів. Персонажі раб-єгиптянин і
раб-єврей з поеми «В дому роботи — в країні неволі» — це люди, які забули
власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі
Українки.
У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває
метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня.
Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі
«У катакомбах» (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним
цілям. Кара за цей вчинок — неможливість творити далі. Мотив вищого покликання
митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa»
(Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення. У
драмі «Руфін і Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі
імператорського Риму. Драматична поема «Бояриня» в новому ракурсі представляє
тему волі. Виходячи поза схему мотиву «українського рісорджіменту»,
представлену в інтерпретації Д. Донцова, можна прочитати постать Оксани як
образ людини, яка не відкрила чим є справжня свобода в її антично-християнській
іпостасі.
Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему попередньої
драми. Античний фон подій експлікує провідні питання філософії. Контраст між
діонізійським і аполінським началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи
чим є мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка переносить його в
безсмертя.
До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми
«Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури
знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне
трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни
континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті
Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній
показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною.
Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти,
а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність
натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа
до трагедій.
Прозова творчість
Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має
мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий
вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі
казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда
навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і
«Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль
Ганем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.
Значення творчості
Меморіальна таблиця
на віллі Адріана в Санремо (Італія) повідомляє, що на ній жила палка виразниця
українського національного духу поетеса Леся Українка
Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії
української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію
новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й
оригінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр,
п'ятистоповий ямб тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української
поезії. На переломі 19 — 20 ст., використовуючи мандрівні сюжети світової
літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську
літературу на широку арену світової літератури.
Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики.
І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала
вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль».
Але люта хворість часто припиняла навчання. Застудивши ноги
й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз
кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими
руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила
дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено
вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт.
- Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка.
- Граю… на роялі, - тихо відповіла дівчинка.
Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді.
Була зразком виняткової мужності
Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної
ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй
колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в
поетичній «Лісовій пісні».
«Треба нищити хижаків»
Лесин батько якось привіз з полювання малу кізочку, що
відбилася від матері. 12-літня Леся взяла кізку під свою опіку і незабаром так
приручила до себе, що та бігала за нею, мов собачка.
Підрісши, кізка вискочила з садиби в сусідній ліс і там її
розірвали вовки. Довідавшись про це, Леся спочатку гірко плакала, а потім,
блиснувши очима, скрикнула:
- О, я б сама задавила того вовка враз!
- А ти ж, Лесю, зауважив їй хтось, була завжди проти полювання
та й взагалі проти вбивства звірів.
- Ні, ні, треба нищити хижаків, щоб вони не змогли нищити
отакеньких, слабших за себе! – палко вигукнула дівчинка.
Мислила музичними образами
Леся Українка часто мислила музичними образами. «Хмарки
пливли і пливли крізь місяці одна за одною ПІЦИКАТО. В саду стояла така співоча
тиша, ніби грали ПІАНІСИМО в найніжнішому АДАЖІО». А в одному з листів з Італії
вона писала: «Вчора тут вибухнула суто вогнегірська гроза, громи народжувалися
КРЕЩЕНДО».
Процес творчості був пов’язаний з музикою Дуже часто, пишучи
вірші чи поеми, поетеса схоплювалася від столика до фортепіано, сідала за нього
й починала імпровізацію - музичний супровід для віршів, одночасно стиха
виголошуючи їх і граючи на роялі.
Лариса Петрівна не тільки на самоті, але іноді і в тісному
колі найближчих приятелів сідала за рояль і, декламуючи вірші, імпровізувала до
них акомпанемент.
Так працювала, що в неї підвищувалася температура
З юних років Лесі Українці легко й невимушено давалося
віршування, хоч іноді, як сама поетеса писала до своїх рідних та близьких
друзів, вона так глибоко й ретельно опрацьовувала твори, що в неї аж
підвищувалася температура, і Леся Українка стомлювалася до того, що лежала
нерухомо.
Особливо багато праці доклала Лариса Петрівна на
найулюбленішу річ – «Лісову пісню». В одному з листів вона писала, що, коли
скінчила цей твір, у неї підвищилася температура до 38 градусів, і вона зовсім
знесилилась.
«Замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко»
Одного разу після літературного диспута якийсь пан-віршомаз
почав доводити, що лише та поезія вічна, яка «витає над нами і не забруднює
свої одежі в болоті життя».
Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла
новоспеченого захисника «мистецтва для мистецтва» з ніг до голови і тихо
сказала:
- А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на
здоров’ячко над «болотом». Може, і не замочите своє вбраннячко.
– Характер Лесі Українки
настільки прекрасний, наскільки і складний. Перша риса – скромність. За
спогадами, щоб опублікувати перші вірші дівчинки, їх доводилося забирати в неї
ледь не силоміць. І біографію свою до друку авторка поетичної збірки „На крилах
пісень” також нізащо не хотіла подавати (У розробці уроку використано посібник:
Степанишин Б. Дивоцвіт України. Леся Українка в школі. – Рівне, 1997).
Друга властивість –
самокритичність. „Характер мій якийсь скритний, мені це не подобається, завжди
стараюся бути якось щиріше, вільніше”. У цій самохарактеристиці йдеться і про
іншу рису – стриманість, заглибленість у внутрішній світ.
Третя властивість – сила
волі і цілеспрямованість: „Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає, коли
я не дійду свого”.
Леся сповідувала
християнське милосердя. Була чутливою до чужого горя, намагалася підтримати у
біді і скруті („Я звикла приймати чужі болі і жалі. Мої друзі, що звертаються
до мене в хвилини смутку, – тим більше притягують мене до себе”).
Одна з рис характеру:
прагнення діяти. „Перед собою маю роботу без кінця, не маю коли і вгору
глянути”.
Ось оцінка Лесиного
характеру кількома близькими людьми. Мати: „Леся – прекрасна дитина, така без кінця добра,
поблажлива до всіх, дуже здібна, як до науки, так і до мистецтва”. Сестра
Ольга: „Як би тяжко вона не страждала, перш за все думала про те, щоб не
засмутити, не турбувати інших тим стражданням, не заважати комусь, не
обтяжувати, навпаки – розвеселити жартом, заспокоїти, підтримати, підбадьорити…
Така була все своє життя, від малку до останньої хвилини життя”.
– Можна сказати, що Леся –
це суцільне захоплення: красою природи, мелодійністю рідної мови, гармонією
української пісні, Шевченковим „Кобзарем”, грою кобзарів, самобутністю
волинської вишиванки, силою і могуттям органної музики, красою і грізністю
морської стихії, обдарованістю рідного народу, його героїчною історією.
А почалося все, як це не
дивно, із захоплення декламацією. Леся Українка в шість років завчає напам’ять
і декламує будь-який вірш, котрий „попадається їй під руки”, найохочіше –
„Русалку” Адама Міцкевича в перекладі П. Куліша.
У шість років вона вишиває
батькові сорочку. У наступні, вже більш дорослі роки, Леся вишивала багато, навіть
тоді, коли хвора рука була вся перебинтована. Пришпиливши роботу до пов’язки,
продовжувала вишивати. Наприклад, на Різдво Христове 1883 р. вона вишила значну
частину узорів до подарованих мамою різдвяним гостям сорочок. Йшов тоді
дівчинці всього-на-всього 12-й рік. А в перервах цієї роботи висаджувала Леся
квіти на клумбу.
Леся Українка дуже
захоплювалася народною піснею. Хоча в дитинстві вона ще не могла досконало
опанувати складні мелодії, але однаково цілими днями і вечорами допізна
захоплено виспівувала їх.
Захопилася Леся випіканням
булочок і до того, що конкурувала в цьому навіть з бабусею.
Дуже любила танцювати,
плавати, стрибати, бігати наперегони, лазити по деревах, тобто любила
різноманітні ігри.
З першим літуванням у
Колодяжному виникло в Лесі захоплення волинськими пущами й дібровами. Її
зачаровували велич-таємничість старезних лісів, їх безмежні простори,
первозданність і розмаїття рослинного світу.
Говорять, що Леся Українка має стоїчний характер.
Колись у далекому – далекому
минулому грецький мудрець – філософ Зенон проводив свої заняття біля портика
Стоя в Афінах. Він говорив, що людина має надавати перевагу розумові, а не
почуттям серця, повинна мужньо і стійко переносити життєві труднощі, негаразди.
Так виник філософський напрям – стоїцизм, а його прибічники стали називати
стоїками. Тепер про людину, яка виявляє стійкість і мужність, незламність волі
під час життєвих випробувань, говорять, що вона має стоїчні риси характеру.
Саме таким стоїчним
характером і володіла видатна українська поетеса Леся Українка.
UK s� � = f � �
p�O 14.0pt;mso-bidi-font-size:10.0pt;line-height:150%;
font-family:"Times New Roman","serif";mso-bidi-font-family:"Times New Roman";
mso-bidi-theme-font:minor-bidi;mso-ansi-language:UK'>
У шість років вона вишиває
батькові сорочку. У наступні, вже більш дорослі роки, Леся вишивала багато, навіть
тоді, коли хвора рука була вся перебинтована. Пришпиливши роботу до пов’язки,
продовжувала вишивати. Наприклад, на Різдво Христове 1883 р. вона вишила значну
частину узорів до подарованих мамою різдвяним гостям сорочок. Йшов тоді
дівчинці всього-на-всього 12-й рік. А в перервах цієї роботи висаджувала Леся
квіти на клумбу.
Леся Українка дуже
захоплювалася народною піснею. Хоча в дитинстві вона ще не могла досконало
опанувати складні мелодії, але однаково цілими днями і вечорами допізна
захоплено виспівувала їх.
Захопилася Леся випіканням
булочок і до того, що конкурувала в цьому навіть з бабусею.
Дуже любила танцювати,
плавати, стрибати, бігати наперегони, лазити по деревах, тобто любила
різноманітні ігри.
З першим літуванням у
Колодяжному виникло в Лесі захоплення волинськими пущами й дібровами. Її
зачаровували велич-таємничість старезних лісів, їх безмежні простори,
первозданність і розмаїття рослинного світу.
